Перейти до основного вмісту

Vignette 2016-04-22

Вона вже майже втратила свідомість, коли раптом прогримів постріл і з даху клуні простягнутися прямі, як олівці, сонячні промені.
- Жанно, нумо, крихітко, ось тобі сонце, бери його, бери, люба… - бурмотів поруч голос батька, протискуючись через болючу темряву.
Вона не стільки бачила, скільки відчула сонце поруч, простягнула руки назустріч і торкнулася перших струн сонця. Ласкава мелодія знов заграла всередині неї, наповнюючи її силою. Вона спрагло  підняла другу руку, тримала їх перед собою, лежачи на дошках клуні, нарешті відчуваючи своє тіло і прохолоду та твердість підлоги, запахи сіна та прілості, цвірінькання птахів знадвору, всотувала в себе сонце і відчувала, як набирається сил.

    -   Тат, ти де?
- Тут, пташко, поруч.
Вона піднялася на лікті, сіла в конусі сонячних струн, вдивляючись в кутки клуні.
     -  Як ти мене знайшов?
Він мовчав кілька серцебиттів, вона вже думала, що він не відповість, але потім почула:
     -  не знаю точно. Щось мене привело. Складно описати, як саме. Наче хто взяв мені в серце всадив гачка і тягнув за волосінь, аж поки я не опинився тут.
- А рушниця стояла собі в куточку? - жартома спитала вона.
Він щось нерозбірливо пробурмотів у темряві, чи то виправдуючись, чи пояснюючи, чи просто кахикаючи. Вона була рада тому, що батько її знайшов, що вона жива і що все обійшлося. Але їй вперше було страшно: вона до цього не мислила себе смертною.
Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Помилка

08.05.2016 9:49 - Настю, приїжджай швидше… З батьком погано… Я не знаю що робити… Щось не так! Мати була схильна до драми навіть в найпересічніших ситуаціях, але зараз вона ледь могла розмовляти від хвилювання і переляку. - Мамо, що не так? Зажди, ти викликала швидку? Якщо ні, викликай зараз, а потім зателефонуєш мені. - Настю, я … не знаю, чи варто… Я такого ніколи не бачила - він став як… соляний стовп, прям' як в Біблії. Я до нього, а він - твердий і холодний. Я навіть не знаю, як це…. пояснити. Моє серце кілька митей просто перестало битися. Я прекрасно знала, як це пояснити.
Дописати коментар
Докладніше

Циганське прокляття

Циганку довелося шукати довго. Я питала її сородичів на базарах, чи не знають вони такої і де її можна знайти. Всі вони цікавилися, навіщо вона мені потрібна і кожен недовірливо дивився скоса, коли я казала, що шукаю її для взаємовигідної угоди. Чи то була циганська солідарність, чи просте небажання допомогти ґаджо, але жоден із них навіть не висловив припущення, де її можна було б шукати. Я вже починала впадати у відчай, коли випадково зустріла її у своєму ж місті на вулиці серед білого дня. Вона йшла з хлопчиком та дівчинкою по боках, і щось їм серйозно розповідала. Вона йшла назустріч, але на протилежному боці вулиці, і я боялася, що якщо не наздожену її вчасно, то знову загублю і до своєї смерті більше не знайду. Я навіть не могла до неї крикнути, щоб зупинити її, бо не знала її імені. Я знала, що виглядаю як ідіотка, коли гукнула "Гей!" в її напрямку і кинулася перебігати дорогу. Я так боялася випустити її з поля зору, що не помітила машину, яка раптом з’явилася в бічн...
Дописати коментар
Докладніше

The writing journey starts

I don't remember how my writing journey started, what gave it a boost. I think it was my loneliness too, like that of Tim Pears. I have always been an introvert and plunged into my own world. I read a lot, and imagined a lot, and the result was I created something on paper. I can't remember loving poetry, but I remember I wrote poems when I was younger, and some of them were even published in a local newspaper. My classmates made fun of me for being a "poetess". I also remember reading a story in Ukrainian and enjoying the simile the author used, something about rabbit's ears being like the tulip's leaves. I remember enjoying the accuracy of the simile and wanting to write to invoke the same enjoyment in others.
Дописати коментар
Докладніше