Помилка

08.05.2016 9:49

- Настю, приїжджай швидше… З батьком погано… Я не знаю що робити… Щось не так!

Мати була схильна до драми навіть в найпересічніших ситуаціях, але зараз вона ледь могла розмовляти від хвилювання і переляку.

- Мамо, що не так? Зажди, ти викликала швидку? Якщо ні, викликай зараз, а потім зателефонуєш мені.

- Настю, я … не знаю, чи варто… Я такого ніколи не бачила - він став як… соляний стовп, прям' як в Біблії. Я до нього, а він - твердий і холодний. Я навіть не знаю, як це…. пояснити.

Моє серце кілька митей просто перестало битися. Я прекрасно знала, як це пояснити.

- Ма’, підійди до нього спереду і зазирни йому в очі. Не бійся, нічого тобі не буде, ти ж його вже торкалась, пам'ятаєш? В нього відкриті очі, правда?

Я терпляче чекала, поки мати закінчить істерику з приводу того, як це зловісно виглядає, і як здається, що вона теж скам'яніє. Врешті-решт я підвищила голос, щоб вона мене почула за своїм потоком мовлення:

- Ма', я тобі гарантую, що з тобою нічого не станеться. Очі відкриті, так? Так, так, досить, заспокойся. Окей. Тепер подивись уважно, чи видно щось в зіницях. Добре, візьми окуляри. Що? Незручно стоїть… він же не винен, що з ним таке сталося, нахилився над столом… Є, так? І як виглядає? Ага, добре.

Я вдихнула і видихнула повітря, щоб заспокоїтися, щоб в моєму голосі не звучало паніки, яку я щойно чула в маминому. Головне - ще є час все виправити. Я відкашлялася, щоб мій голос звучав рівно і спокійно:

- Мамо, я знаю, що з ним. Не викликай швидку. Чуєш? Я серйозно! Це важливо. Якщо викличеш, я вже нічого не зможу зробити. Так, а зараз, можу. Я знаю, що далеко. Ма', не плач. Все буде гаразд. Нікому нічого не кажи, нікому не дзвони. Намагайся не перекинути батька, щоб він не впав. Можеш почати готувати вечерю, бо тато потім буде голодний.

"І я теж", хотілося мені додати, але головне було - заспокоїти матір і спрямувати її енергію правильне русло. Якщо вона знатиме, що я опинюся в них через 10 хвилин, це не оберешся питань і докорів, чому я раніше їх не відвідувала частіше.

- Добре. Хай буде гарбузова каша з медом. Я теж таку люблю. Готуй на трьох. Я обіцяю, що все виправлю. Бувай.

Я закінчила дзвінок, коли материн голос щось ще казав мені навздогін. Нема часи на дрібниці. Я пообіцяла все виправити, але всередині важким каменем притискав сумнів. Я не знала, чи зможу. І я знала, що це моя провина. Я шукала ту ручку усюди, я все перерила. Я навіть не думала, що могла її залишити в селі, у батьків. Кулькову ручку, яка виглядає як дешевий китайський виріб, було спеціально замовлено і зачаровано, щоб вона перетворювала "жертву" в "скляну фігуру". За бажання, фігуру можна розбити на друзки, а можна поставити в кутку кімнати і милуватися плодами своїх злодіянь.

Поки я готувала знаки і предмети для заклинання перенесення, я не могла перестати корити себе за те, що зробила ту ручку взагалі. Чи що не знищила її одразу. Правду кажучи, я уникала користуватися речами, які могли діяти самостійно, потрапити в чужі руки. Але то була одна із моїх вправ, перша спроба в таких вправах, і вийшла вдалою, і я пам'ятаю, що коли створювала її, думала про дівчинку із сусіднього під'їзду, яку (разом з мамою і молодшим братом) постійно бив тато і що їм би така ручка стала б у пригоді. А потім ручка загубилася, я її певний час шукала, а потім (безвідповідально!) вирішила, що її поцупив хтось із моїх колег (не з соцбезу, а з нашої ватаги чарівників).

Якщо в його зіницях мерехтить зелений відблиск, значить, ще є час "відмотати" закляття назад, "відморозити" його. Головне, щоб він не впав і не розбився. І головне - встигнути. Бо через чотири години буде вже пізно. Він назавжди залишиться скляною статуєю людського зросту. Я точно не знала, але надіялася, що в "замороженому" стані "жертва" нічого не відчуває. Але я боялася подумати про те, що можливо я помиляюся.

Так, все готово. Вдома, в селі, під килимком, я колись накреслила подібні знаки, так що проблем бути не повинно. Хіба що мати їх знайшла і витерла. Тоді мене може кинути бозна куди, хоч в Квітневе, хоч в Василинівку. Але все одно там вже легше, можна когось найняти відвезти додому. До речі, треба взяти грошей. Так, нічого не забула? Торбинка з необхідними зіллями та предметами на плечі, гроші в кишені, телефон - в іншій кишені. Почнімо? Мене нудило вже від самої думки про переміщення, після якого, майже завжди, мені вивертало шлунок і паморочилося в голові. Але що вдієш? Сама винна.

Вже декламуючи заклинання і рухаючись в такт потокам енергії, я відігнала саркастичну думку: "От тобі й ідеальний момент сказати батькам про те, що ти - чарівниця".