Write a story describing what it would be like to visit the past.
Подорож у минула виявилася не такою, як він собі уявляв. Не те, щоб він взагалі щось конкретне собі уявляв. Але загальне враження у нього виявилося іншим. Він думав, як захопливо буде побачити те, що вже колись переживав, побачити своїх батьків молодшими, а себе - малим (якщо побачити себе в минулому взагалі буде можливим). Але він не очікував цього нальоту буденності. Кожен іде в своїх справах, кудись поспішає. Звісно, для них це - звичайний будень, вони не в курсі, що ось він - поруч, людина із майбутнього. Людина, яка знає, що з ними станеться в найближчі ... скільки років? Судячи із моди і зачісок, його кинуло у вісімдесяті. Круто.
Генрі посміхнувся і попрямував до школи. Десь тут був його клас. Цікаво, чи зможу я побачити себе чи це теоретично неможливо? Коли пролунав дзвоник, голосніше, ніж він очікував і пам'ятав, ледь не заглушивши його своїм ляскотом, двері класів почали відчинятися і звідти, як горох із торби, почали висипатися діти і підлітки. Хто спрокволу, але більшість ледь не бігом покидали двері класу і неслися кудись, за ріг, до товаришів, у двір чи до туалету. Оце так. Він, хоч і перенісся сюди за цим, не очікував і справді побачити себе. Малий, що плівся позаду всіх, із портфелем, який волочився по підлозі через його низький зріст. Розхристаний, скуйовджений (в нього досі є звичка куйовдити рукою волосся на маківці, коли він про щось задумується), хлопчина поволі вийшов із класу, похнюплений і сердитий.
"Я навіть не пам'ятаю, що тоді сталося. я взагалі не пам'ятаю цього моменту. Що тут, тоді було?" - від хвилювання він не знав, що робити - підійти і заговорити із малим (собою!) чи просто спостерігати далі. Малий його не помічав, як більшість дітей не звертають увагу на дорослих, поки ті від них нічого не хочуть.
Малий щось прикро пробурмотів собі під носа і вже більш спрямовано поплентався вздовж коридору. Генрі вирішив просто піти за ним, намагаючись згадати чи передбачити, що буде далі. Діти, що гасали по коридорах, постійно натикалися на нього, іноді боляче наступаючи йому на ноги. В школі стояв давно забутий специфічний запах, який він вже забув, але який вдарив його в груди купою згадок і асоціацій. "Я знаю, що зараз за день!". Генрі, який ледь не втратив малого з поля зору, поспішив навздогін.
372
Write a sketch, containing dialogue, where two criminals try to get their story straight before being interviewed by the police.
- Зажди-зажди, ти що, збираєшся сказати їм, що був там?
- ... ммм. А що, не треба? - обличчя Олега сполотніло.
- Якщо мусора взнають, що ми там були, навіщо їм шукати ще когось? В мене вже є судимість, у тебе - твоя репутація, це вже майже як зізнання, що як путівка за решітку. Нас там не було. Раз нас там не було, ми не могли нікого порішити.
- Але ж ми й справді нікого не вбивали!!! Він там вже був!
- Ти, Олеже, як маленький. Кого це колише? Я тобі ще раз кажу, якщо нас там не було, то ми не могли цього зробити.
- А якщо там десь є камера і нас відзняли? Чи якщо там лишилися наші відбитки чи ДНК? А якщо...
- Перестань сцять. Вирішуємо проблеми по мірі їх надходження. Якщо ми скажемо, що ми полізли туди "лише дещо поцупити", це для них ще краще ніж ДНК чи камери чи свідки. Нам ніхто не повірить, що ми його не порішили. Так що... Запам'ятай: ми з тобою були ... де ми були? Ми були вдома, дивилися футбол. Ні, футболу ніякого сьогодні не було. Бля, що ми робили разом. Думай швидше, нас загребуть уже через пару хвилин, а ми ще не маємо алібі.
- Може, ти мені допомагав лагодити нового мотоцикла? Це тут недалеко, в гаражах, знаєш? Мотик не крадений. Там є світло, так що ми могли це робити вночі. на подарунок брату. В нього наступного тижня днюха.
- Олеже, ти молоток! Який номер гаража? Хто охоронець? Якого кольору двері? Яка марка мотоцикла? Що з ним не так?
Олег закрив очі, намагаючись згадати всі деталі якомога яскравіше.
270
Коментарі
Дописати коментар