Перейти до основного вмісту

Writer kata 07.05.2016

Write a sketch about walking through a field of wildflowers.

wildflowersПо коліна в траві, він іде полем, якому, здається, немає кінця. Неймовірно, скільки різних квітів може цвісти одночасно: дрібненькі блідо-рожеві п'ятипелюсткові квіточки, в зонтиках, на кінці таких самих тоненьких стебелець; важкі пурпурові квіти, волохаті, джмелясті, на вузлуватих стеблах, які майже не ламалися, коли на них ступаєш; і навпаки, ламкі довгі стебельця, на вершинах яких підставляли сонцю білі голови ромашкоподібні квітки.

Він тішиться їх красою, але й одночасно не йме віри, що така неосяжна, серцерозривна краса можлива в такий страшний, тілорозривний час. Він губить на стебла, листя і тендітні пелюстки краплі своєї крові, не озираючись, щоб не бачити кривавого сліду. Краще бути засліпленим цією красою, цим нестерпним сонцем, цим обширом, який забиває дух. Квіткове поле не кінчається, горизонт гойдається, нахиляється, праворуч поле піднімається і штовхає його в плече, в голову. Він лежить в травах, намагаючись вдихнути востаннє, і думає про те, що нікому й не доведеться носити на його могилу квіти, бо тут їх - вдосталь.

154

Write a story in which a man leaving for the war says goodbye to his beloved.

- Не проводжай мене, добре? Гайда попрощаємось тут і більше не будемо розтягувати це...

Вона кивнула, боячись, що її голос зрадить сльози в горлі. Він зараз вийде за двері і піде на фронт, і існує імовірність (яку вона всіма своїми думками відштовхувала, буцімто від того залежало, наскільки великою буде ця імовірність), що він може не повернутися. Вона може бачити його зараз востаннє. Їй не вірилось, що це - реальність, а не страшний, нелогічний, абсурдний сон. Вона хотіла вчепитися в нього, взяти його плечі в свої долоні і притиснути так, щоб аж боляче, щоб прокинутись. Але твереза частина її свідомості шептала їй холодно і водночас співчувально: "Не спадай в драму. Попрощайся з ним по-людськи і потім вже істеритимеш".

Вона стала навшпиньки і обняла його шию своїми долонями, підводячи його підборіддя і ледь торкаючись шкірою прохолодної і м'якої мочки його вуха, і посміхнулася йому в обличчя:

- Сонце, я знаю, що з тобою нічого поганого не станеться, бо я молитимусь за тебе день і ніч. За мене не переживай. Дзвони, я чекатиму. Нумо, поцілуй мене гарненько, щоб я запам'ятала на 4 місяці.

Вона бачила, як сіпнувся його кадик, але він нічого не сказав, тільки очі його заблищали і він їй посміхнувся своєю загадковою посмішкою. Вона бачила, як наближаються його губи, чула його запах, закрила очі. Вона відчула, як він стиснув її, в своїх міцних, трохи незграбних, обіймах, а потім відпустив і відійшов. Він вже був біля дверей, коли сказав їй, неголосно, але виразно: "Я тебе люблю, Віка". Вона хотіла вчепитися йому в руки, щоб він не відкривав дверей, але її голос розуму знесилено сказав "Нема сенсу" і вона просто підбігла до дверей, коли він з них вже вийшов, і стояла в дверному отворі, дивлячись йому услід, коли він йшов вдовж коридору, і, коли він вже не бачив, перехрестила його. Коли його постать зникла за стіною, вона закрила важкі двері і так і залишилася стояти на килимку в передпокої, намагаючись заспокоїти серце.

318

From <http://writerkata.com/>

Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Помилка

08.05.2016 9:49 - Настю, приїжджай швидше… З батьком погано… Я не знаю що робити… Щось не так! Мати була схильна до драми навіть в найпересічніших ситуаціях, але зараз вона ледь могла розмовляти від хвилювання і переляку. - Мамо, що не так? Зажди, ти викликала швидку? Якщо ні, викликай зараз, а потім зателефонуєш мені. - Настю, я … не знаю, чи варто… Я такого ніколи не бачила - він став як… соляний стовп, прям' як в Біблії. Я до нього, а він - твердий і холодний. Я навіть не знаю, як це…. пояснити. Моє серце кілька митей просто перестало битися. Я прекрасно знала, як це пояснити.
Дописати коментар
Докладніше

Циганське прокляття

Циганку довелося шукати довго. Я питала її сородичів на базарах, чи не знають вони такої і де її можна знайти. Всі вони цікавилися, навіщо вона мені потрібна і кожен недовірливо дивився скоса, коли я казала, що шукаю її для взаємовигідної угоди. Чи то була циганська солідарність, чи просте небажання допомогти ґаджо, але жоден із них навіть не висловив припущення, де її можна було б шукати. Я вже починала впадати у відчай, коли випадково зустріла її у своєму ж місті на вулиці серед білого дня. Вона йшла з хлопчиком та дівчинкою по боках, і щось їм серйозно розповідала. Вона йшла назустріч, але на протилежному боці вулиці, і я боялася, що якщо не наздожену її вчасно, то знову загублю і до своєї смерті більше не знайду. Я навіть не могла до неї крикнути, щоб зупинити її, бо не знала її імені. Я знала, що виглядаю як ідіотка, коли гукнула "Гей!" в її напрямку і кинулася перебігати дорогу. Я так боялася випустити її з поля зору, що не помітила машину, яка раптом з’явилася в бічн...
Дописати коментар
Докладніше

The writing journey starts

I don't remember how my writing journey started, what gave it a boost. I think it was my loneliness too, like that of Tim Pears. I have always been an introvert and plunged into my own world. I read a lot, and imagined a lot, and the result was I created something on paper. I can't remember loving poetry, but I remember I wrote poems when I was younger, and some of them were even published in a local newspaper. My classmates made fun of me for being a "poetess". I also remember reading a story in Ukrainian and enjoying the simile the author used, something about rabbit's ears being like the tulip's leaves. I remember enjoying the accuracy of the simile and wanting to write to invoke the same enjoyment in others.
Дописати коментар
Докладніше