Перейти до основного вмісту

Writer kata 29.10.2015

Write a sentence describing a fading smile.

Усвідомлення цього погасило щось в його очах, і хоч він ще продовжував посміхатися, його посмішка гасла повільніше, розчиняючись в реальності того усвідомлення, стаючи слабкішою і прозорішою, аж поки не стала привидом, маскою, гримасою відчаю, яке він мусив сховати, нахилившись, начебто поправляючи ґудзик на грудях.

44

Write a sentence about your fear of not being able to write anymore.

Що буде, якщо я не зможу писати? Якщо в мене не буде в руках сили стукати по клавішах чи тримати ручку? Чи це змінить щось? Неможливість вилити себе в щоденнику. Я якось жила кілька років, чи навіть декаду, без щоденника. Отже нічого особливого не станеться? А якщо я не зможу нічого придумувати? Придумувати можна завжди. От було б гірше, якби фантазія не працювала - але це знайома мені ситуація, майже звична. Якби я вже була письменником і очікувала від себе регулярного письма і тим більше, якби на мої твори очікували інші, мої читачі, тоді б це для мене була проблема - неможливість писати. А зараз поки ні.

108

Write a sentence, containing a metaphor, where a writer has just been rejected by a publishing company.

"Ваш твір не співпадає з форматом нашого видавництва", - перекривив він голос по телефону, вже натиснувши клавішу закінчення розмови і намагаючись зайняти свої думки чимось іншим, ніж неповчаючою лавиною поразки. Два роки - псу в дупу. "Ваш твір не співпадає..." - а що у вас співпадає? Оте гімно, що ви опублікували за останні чотири місяці?" Його душили гнів, і він намагався не придушувати цей гнів, а навпаки розпалював його в собі, бо знав (і боявся) того, що буде, коли гнів перегорить - він залишиться один на один із відчаєм і безперспективністю, і йому не залишиться нічого іншого, як накласти на себе руки. Тому він тримався за свій гнів до останнього, лаючи вголос керівників видавництва, перекривляючи жіночку, яка йому подзвонила, і критикуючи на чому світ стоїть ті романи, що видавництво таки опублікувало. Врешті він сів, захеканий і знесилений, за свій стіл, сперся ліктями, і впустив голову на руки. Він не відчував навіть відчаю. Він був спустошений. Як сухе відро.

159

Write a sentence, containing a metaphor, about a person's reaction to the moon landings.

Тьфу, - сплюнув старий. На його обличчі з'явився той самий вираз, що був, коли він випадково з оковитою ковтав муху. - На місяць висадитись можуть, а дороги заасфальтувати - ні.

31

Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Помилка

08.05.2016 9:49 - Настю, приїжджай швидше… З батьком погано… Я не знаю що робити… Щось не так! Мати була схильна до драми навіть в найпересічніших ситуаціях, але зараз вона ледь могла розмовляти від хвилювання і переляку. - Мамо, що не так? Зажди, ти викликала швидку? Якщо ні, викликай зараз, а потім зателефонуєш мені. - Настю, я … не знаю, чи варто… Я такого ніколи не бачила - він став як… соляний стовп, прям' як в Біблії. Я до нього, а він - твердий і холодний. Я навіть не знаю, як це…. пояснити. Моє серце кілька митей просто перестало битися. Я прекрасно знала, як це пояснити.
Дописати коментар
Докладніше

Циганське прокляття

Циганку довелося шукати довго. Я питала її сородичів на базарах, чи не знають вони такої і де її можна знайти. Всі вони цікавилися, навіщо вона мені потрібна і кожен недовірливо дивився скоса, коли я казала, що шукаю її для взаємовигідної угоди. Чи то була циганська солідарність, чи просте небажання допомогти ґаджо, але жоден із них навіть не висловив припущення, де її можна було б шукати. Я вже починала впадати у відчай, коли випадково зустріла її у своєму ж місті на вулиці серед білого дня. Вона йшла з хлопчиком та дівчинкою по боках, і щось їм серйозно розповідала. Вона йшла назустріч, але на протилежному боці вулиці, і я боялася, що якщо не наздожену її вчасно, то знову загублю і до своєї смерті більше не знайду. Я навіть не могла до неї крикнути, щоб зупинити її, бо не знала її імені. Я знала, що виглядаю як ідіотка, коли гукнула "Гей!" в її напрямку і кинулася перебігати дорогу. Я так боялася випустити її з поля зору, що не помітила машину, яка раптом з’явилася в бічн...
Дописати коментар
Докладніше

The writing journey starts

I don't remember how my writing journey started, what gave it a boost. I think it was my loneliness too, like that of Tim Pears. I have always been an introvert and plunged into my own world. I read a lot, and imagined a lot, and the result was I created something on paper. I can't remember loving poetry, but I remember I wrote poems when I was younger, and some of them were even published in a local newspaper. My classmates made fun of me for being a "poetess". I also remember reading a story in Ukrainian and enjoying the simile the author used, something about rabbit's ears being like the tulip's leaves. I remember enjoying the accuracy of the simile and wanting to write to invoke the same enjoyment in others.
Дописати коментар
Докладніше